АНТРОПОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА В СУЧАСНОМУ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОМУ ДИСКУРСІ

Анотація

Представники  сучасних  вітчизняних  філософсько-правових  шкіл  і окремі дослідники, що працюють в галузі правознавства, спираються  на антропологічний принцип права, використовуючи його в своїх дослідженнях на рівні з іншими методологічними принципами як наявний, не розкриваючи його суті. Так, О.Ф.Скакун окремий розділ своєї монографії «Теорія держави і права» присвячує взаємозв’язку демократичних правових інститутів з правами особи та участю громадян у правотворенні (Скакун, 2006. 469 с.). Одним із провідних принципів цього розділу, як і роботи вцілому, є антропологічний принцип згідно з яким людина є мірою усіх правотворчих процесів. У сутності права і в площині його існування лежать свобода, правоздатність і правосуб’єктність перш за все індивідів, фізичних осіб, а не надіндивідуальних об’єднань, інститутів, формувань. Водночас, на думку цієї дослідниці, не слід змішувати вихідний характер суб’єкта права з його позаправовою данністю. Навпаки, особистість, суб’єкт права у абстрактній формі персоніфікує буття (сутність) права у сфері його існування. Суб’єкт (особистість, особа) тільки тому і є правовим суб’єктом (правовою особистістю), що уособлює правове буття, принцип права і є його активним носієм і реалізатором. З цього приводу В.С.Нерсесянц слушно зауважує: «Фігура суб’єкта права передбачає наявність права, дійсність буття права і реальну можливість його здійснення. У той же час поза відповідної правової ситуації немає сенсу і в самому суб’єкті права» (Нерсесянц, 1999, с.44).