ФРИДРИХ НИЦШЕ О «СВОБОДНЫХ УМАХ»

Автор(и)

  • V. Meshkov

DOI:

https://doi.org/10.33989/2075-1443.2020.44.220509

Ключові слова:

дійсний філософ, «вільний розум», трансцендентальна людина, Дух благочестя, Дух наживи

Анотація

Одним з головних досягнень філософії Ніцше було вчення про творчих високо духовних особистостей – «вільних розумів». На відміну від тем «воля до влади», «вічне повернення», які німецький філософ розробляв в останні роки своєї філософської діяльнос­ті, тема «вільних розумів» була для нього наскрізною, починаючи своє філософське життя з книги «Народження трагедії» («розу­ми, які пізнають»). Пізній Ніцше позиціонував себе як іммораліс­та, противника метафізичної філософії Платона. Але відносно до питання про дійсних філософів їх погляди доповнюють один одного. Якщо Платон у діалозі «Держава» розробив мисленєвий конструкт зразкової трансцендентальної людини, яку він назвав «дійсним філософом», то Ніцше суттєво поглибив і розширив уявлення про неї, розкрив складну і суперечливу природу «вільних розумів». Якщо Платон здебільшого розробляв розумово-добро­дійну природу трансцендентальної людини, то Ніцше переважно вивчав виникнення, розвиток і життєве буття «вільних розумів» як творців нових цінностей. «Вільні розуми» завжди доводили своє право на існування. На відміну від «пов’язаних розумів» вони пови­нні намагатись звільнитися від дріб’язкових зв’язків і відношень у побутовому житті. В образі Заратустри Ф. Ніцше створив май­же аскетичний тип «вільного розуму», який «голодний, сильний і самотній», «розбиває собі серце» у пустелі. Пережити «великий розрив» – це універсальний закон для всіх «вільних розумів», який відкрив Ніцше. Він показав момент «народження» «вільного ро­зуму», поштовх, який значною мірою визначить його подальший життєвий шлях. Духовна самотність і незалежність – неодмінна умова життя «вільного розуму». Останньою фазою формування «вільного розуму» стає усвідомлення своєї долі самотнього ман­дрівника, який призначений і приречений творити нові цінності і уявлення. Історія західноєвропейської цивілізації впевнено показує, що «вільні розуми» (філософи, вчені, музиканти, письменники, по­ети та ін.) були локомотивами культурно-історичного процесу. Вони були носіями і творцями найвищих досягнень європейсько­го Духу благочестя. У наш час панування Духу наживи заважає зростанню активної діяльності творців високо духовних творів, і тому ментальний простір західноєвропейської цивілізації постій­но спрощується та деградує.

Посилання

Nietzsche F. Works: in 2 volumes. Moscow: Thought, 1990. P. 829. P. 829.

Nietzsche F. Flush of dawn. Moscow: OMIKO, 2004. P. 20.

V.M. Meshkov Plato’s transcendental thinking: in 2 volumes. Vol. 1. Ascent to transcendental philosophy. Poltava: Astraia, 2019. P. 391.

V.M. Meshkov Plato’s transcendental thinking. In 2 vols. Vol.2. On the crest of glory and on the on the hillside of life: the last twenty years of the work of the Patriarch of Western Philosophy. Poltava: Astraia, 2020. P. 386.

Номер

Розділ

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ