УТВЕРДЖЕННЯ ГІДНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ВІТЧИЗНЯНОГО КУЛЬТУРНОГО І СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ КІНЦЯ ХХ ст.

Анотація

У статті досліджуються пріорітетні ідейні та ціннісні позиції українського суспільства наприкінці ХХ-го століття, розкрито поняття самовизначення. Досліджено зародження нової держави у етико-філософському дискурсі, проаналізовано цінності українців та гасла національно-визвольних змагань. Означено етапи розвитку національного самовизначення українського суспільства: національно–державного самовизначення України, суверенізації України (1985–1991 рр.); національно–державного становлення України в умовах суспільно–політичної та соціально–економічної невизначеності (1992–1996 рр.); усталення олігархату як деструктивного прояву демократичного режиму в Україні (1996–2004 рр.); поляризації ідентичностей (2005–2014 рр.); нинішній етап, який ми суто формально визначимо як «постреволюційний». Автором виокремлено ціннісні аспекти діяльності суспільних рухів доби Перебудови, їх уявлення про честь та гідність особистості.
З’ясовано, що для національно-державного самовизначення період Перебудови став знаковим поверненням у публічний дискурс теми репресій, зверненням до забутих імен визначних діячів культури, науки, громадського спротиву, популяризацією творчості західних та діаспорних діячів. Відтак громадський протест у другій половині 1980-х поступово персоніфікувався, що додавало впевненості його учасникам. Чимало реабілітованих, повертаючись із таборів ув’язнення, продовжили боротьбу за національне відродження, розбудову правової держави.
Розуміння гідності особистості в добу Перебудови, загалом, відрізнялося від попередніх історичних етапів визначальною рисою – симбіозом, ототожненням з такими категоріями як свобода, воля, незалежність.