КОНЦЕПТ ПЕРСОНОЦЕНТРИЗМУ Ж.МАРІТЕНА В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОГО ВЧЕННЯ ЦЕРКВИ ПРО ЛЮДИНУ

Анотація

Здобута Україною 25 років тому незалежність, реанімувала генетику політико-соціальної і націоідеологічної півкуль українського істеблішменту. Відтак, повернута до ясності та реалій суспільна свідомість, спровокувала чинники глибокого переосмислення стратегічності українського фактору в парадигмі світової політики та збудила ген провіденціоналізму в формуванні нової цивілізації. Процес урбанізації та глобальні системні переміни стали для українського елітарного та наукового товариства імперативом та викликом. Після того, як пострадянський культуркамф зійшов з голіафової арени і втратив ідеологічну привабливість, під наростаючим авторитетом церкви державні інституції вимушені прорізати свідомість громадян такими поняття як особа, свобода, права, гідність, гуманність та озвучувати ці проблеми відтепер як пріоритетні. Аналізуючи роль Церкви в контексті реконструкцій ідеологічних парадигм, важливо пам’ятати, що українська нація перебуває на етапі транзиту від тоталітарної ідеології до розбудови демократичних засад. Від замкнутості й обмеженості до глобального співіснування та обміну соціальними дарами. Звідси випливає, що саме розумінням парадигми християнської концепції щодо людини визначається перспектива українського суспільства в світовій міжнародній панорамі. Про це дуже влучно зазначає професор Стенфордського університету Френсіс Фукуяма, демократичні перетворення в Україні є частиною глобального процесу боротьби за демократію з авторитаризмом і популізмом, тому успіх українців має велике значення не тільки для Європи, а й для світу в цілому. Українська національно-політична думка завжди формувалась, в тому числі, на християнській аксіології, тому в умовах нових викликів вона тим більше вимушена апелювати до християнського наративу, філософії і, звісно, до соціальних церковних доктрин. Проте, слід розуміти, що «церква не збирається і не може підміняти Державу, видавати закони, організовувати силові органи для забезпечення виконання законів. Церква не пише Конституцій, хоча дуже вдоволена, коли Конституція Держави бере до уваги відповідальність перед Богом. Церква прагне до того, щоб ті, хто прислухається до її вчення, сповняли Божий закон, а це включає також послух усім людським законам, які не противляться Божому.